Проаналізуйте спогади відомого петербурзького журналіста А. Моргунова. Чи мав журналіст рацію? Якщо ні, то що саме він вчинив неправильно? Ще раз подумайте про відповідальність журналіста за своє слово.
Це було десь у середині, можливо, другій половині 70-х років. Одного разу я приходжу за графіком вести інформаційний випуск цього дня, і один з наших репортерів приносить сюжет. Ті, хто в цей час жив у Радянському Союзі, легко зрозуміють суть цього матеріалу. Все надзвичайно просто. В одному з районів міста вирішили капітально відремонтувати будинок, жителів розселяють, дають їм нові квартири, вони виїжджають. І водночас, паралельно з тим, як з будинку роз’їжджаються мешканці, в будинку встановлюють новенькі газові плити, хоча всім зрозуміло, що все там буде зламано — всі перекриття і т. ін. Отже, одне з двох — або чиновник, який віддав це розпорядження, злочинець, або дурень, абсолютно профнепридатна людина.
Ми любили такі сюжети, на ті часи це вважалося гарячим матеріалом. І ось ми думаємо, як краще подати всю цю історію? І додумалися до такого: я попросив, щоб помічник подзвонив цьому чиновнику і попередив його, що у нас буде в такий-то час інформаційний випуск, нехай він буде на роботі, біля телевізора, а ми йому прямо з ефіру зателефонуємо. Це були перші паростки того, що пізніше отримало назву інтерактивного телебачення.
Як ми все планували, так і вийшло. Ми показали цей сюжет, в ефірі набрали його телефон, поговорили, телеглядачі біля своїх телевізорів подивилися, як усе відбувається, послухали те белькотіння, що звучало з його кабінету. Ефір закінчився, і ми були безмежно задоволені собою. І дуже раділи, які ми легіні, як здорово все зробили. Як «смачно» подали цю тему.
А наступного дня ми дізналися, що після ефіру в людини стався інфаркт, чиновник у лікарні, лікарі борються за його життя. Цей факт уже тоді змусив задуматися над такою, здавалося б, очевидною і простою проблемою — чи правильно взагалі все це було зроблено? З погляду фактів присікатися не було до чого. Все, що прозвучало в ефірі, було абсолютною правдою, все було доказово. Водночас, оскільки я вів цей випуск і я з ним розмовляв, виходило, що я узяв на себе функції всіх. Я його засудив, я ухвалив вирок і я ж цей вирок виконав.
(Моргунов А. Этические проблемы в работе телевидения Санкт-Петербурга // Проблемы журналистской этики в теории и практике СМИ посткоммунистической России. (http://www2.internews.ru/books/ethics/index.html)
Тут опубліковано з джерела: Іванов Валерій, Сердюк Володимир. Журналістська етика: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вища школа, 2006. – С. 28-29.
Проаналізуйте спогади відомого петербурзького журналіста А. Моргунова. Чи мав журналіст рацію? Якщо ні, то що саме він вчинив неправильно? Ще раз подумайте про відповідальність журналіста за своє слово.
Це було десь у середині, можливо, другій половині 70-х років. Одного разу я приходжу за графіком вести інформаційний випуск цього дня, і один з наших репортерів приносить сюжет. Ті, хто в цей час жив у Радянському Союзі, легко зрозуміють суть цього матеріалу. Все надзвичайно просто. В одному з районів міста вирішили капітально відремонтувати будинок, жителів розселяють, дають їм нові квартири, вони виїжджають. І водночас, паралельно з тим, як з будинку роз’їжджаються мешканці, в будинку встановлюють новенькі газові плити, хоча всім зрозуміло, що все там буде зламано — всі перекриття і т. ін. Отже, одне з двох — або чиновник, який віддав це розпорядження, злочинець, або дурень, абсолютно профнепридатна людина.
Ми любили такі сюжети, на ті часи це вважалося гарячим матеріалом. І ось ми думаємо, як краще подати всю цю історію? І додумалися до такого: я попросив, щоб помічник подзвонив цьому чиновнику і попередив його, що у нас буде в такий-то час інформаційний випуск, нехай він буде на роботі, біля телевізора, а ми йому прямо з ефіру зателефонуємо. Це були перші паростки того, що пізніше отримало назву інтерактивного телебачення.
Як ми все планували, так і вийшло. Ми показали цей сюжет, в ефірі набрали його телефон, поговорили, телеглядачі біля своїх телевізорів подивилися, як усе відбувається, послухали те белькотіння, що звучало з його кабінету. Ефір закінчився, і ми були безмежно задоволені собою. І дуже раділи, які ми легіні, як здорово все зробили. Як «смачно» подали цю тему.
А наступного дня ми дізналися, що після ефіру в людини стався інфаркт, чиновник у лікарні, лікарі борються за його життя. Цей факт уже тоді змусив задуматися над такою, здавалося б, очевидною і простою проблемою — чи правильно взагалі все це було зроблено? З погляду фактів присікатися не було до чого. Все, що прозвучало в ефірі, було абсолютною правдою, все було доказово. Водночас, оскільки я вів цей випуск і я з ним розмовляв, виходило, що я узяв на себе функції всіх. Я його засудив, я ухвалив вирок і я ж цей вирок виконав.
(Моргунов А. Этические проблемы в работе телевидения Санкт-Петербурга // Проблемы журналистской этики в теории и практике СМИ посткоммунистической России. (http://www2.internews.ru/books/ethics/index.html)
Тут опубліковано з джерела: Іванов Валерій, Сердюк Володимир. Журналістська етика: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вища школа, 2006. – С. 28-29.
-
Add a note